Всесвітній день вишива́нки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створеннята носіння етнічного вишитого українського одягу. У цей день кожен українець одягає вишиванку й виходить у ній на роботу, в університет, школу чи садочок, тим більше до Церкви.
У цей день усі мають можливість в особливий спосіб заявити про свою ідентичність. Вишивання — це давнє заняття людей в Україні, йому тисячі років! Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку і щасливу дорогу.
На барвистих вишитих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб, як найбільшу і найдорожчу святиню, бо хліб — це саме життя. Прикрашали рушниками домівку і вони оберігали її від злих духів; вивішували рушники над образами і над світлинами дорогих людей; над вікнами і над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.
Але найкращим оберегом була вишита сорочка, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Тому вишиванка запатентований вирію. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними, справжніми українцями.
Пахне в скрині старій нафталіном, Хазяйнує павук в пустоті, Кілька знімків, давно пожовтілих, Й вишиванка на самому дні. Вона спить в темній скрині, Їй сниться – господиня її ще жива, Що вона щойно тільки пошита, І ошатна, біленька, й нова. Юна дівчина йде в ній вінчатись, І вона знову чує пісні… Прокидається, тяжко зітхає В своїй темній, пустій самоті. Пригадала війну вишиванка, Як господаря в бій провела, Як її молодій господині, Чорна хустка на коси лягла. І старіли й сорочка, й жінка. Жінка внукам її берегла, Та, як мотлох старий, непотрібний, Вона кинута в скриню була. Якби вміла вона говорити, Або ми розуміли її, Скільки б всього могла розказати Вишиванка, що в скрині, на дні… Ольга Соколовська
